"Сентиментальний круїз" від якого особисто я - в шаленому захваті. Бенюк - неперевершений! Моє ставлення до цього актора змінилося дуже кардинально в хорошу сторону.
(стаття
Людмили Олтражевської)
«Творчий портфель» — це таке театральне визначення планів на майбутнє. Можливо, дещо гіпотетичне, оскільки не всі п'єси, що потрапляють до заповітного портфеля, трансформуються у вистави, шанс пролежати там роками також цілком реальний. Але якщо раніше драматурги натхненно мріяли і робили все для того, щоб їхні шедеври обов'язково потрапили до цього запасника, то тепер вони мають ще одну можливість бути почутими і поміченими. Йдеться про його величність випадок, який іноді реально може перевернути життя людини і поставити її перед багатообіцяючими перспективами.
«Сентиментальний круїз», п'єсу Тамари Кандали, французького драматурга російського походження, влітку у Франції віднайшов худрук Театру імені Франка Богдан Ступка. І так вона йому припала до душі, що разом iз найкращими враженнями з Франції Богдан Сильвестрович привіз і «Сентиментальний круїз». Привіз iз прицілом на те, що незабаром — ювілей народного артиста України Володимира Нечепоренка, одного з найвідоміших акторів Театру Франка, лауреата Міжнародної театральної премії «Золотий Орфей». Щоправда, до цього на бенефіс Нечепоренка «сваталася» п'єса Радзинського «Повернення Дон Жуана», яка, власне, не лише потрапила до творчого портфеля театру, а й мала ось-ось перейти в іншу фазу свого існування — репетиційну. Але на фінішній прямій «Дон-Жуан» програв «Сентиментальному круїзу», який, до слова, є дебютом драматурга Тамари Кандали.
«Є п'єси, які ми обираємо, а є п'єси, які обирають нас, — каже режисер вистави Петро Ільченко. — Коли я дізнався, що працюватиму з Володимиром Нечепоренком, то навіть не сумнівався у тому, що цю роботу варто починати. Цей актор — мій талісман, з ним я робив свою першу казку, з ним у мене вийшло багато вистав. І я вірю: робота з Нечепоренком — це завжди творчо, надійно і результативно. Виставу ми зробили в рекордний термін — всього за два місяці».
Головні питання п'єси, які визначали художнє, смислове та візуальне наповнення вистави, звучать приблизно так: де межа між добром і злом? Чи має право людина вершити суд Божий? Хто в цьому світі суддя, а хто — підсудний? Поряд з такими філософськими площинами досить мирно співіснують і площини наївно-побутові, які є життєдайним грунтом для появи дедалі більшої кількості телесеріалів. Тяжкохворий багатій Ян (Богдан Бенюк) купує яхту і вирушає зі своєю родиною в круїз. З ним — дружина Олена (Наталя Перчевська), пасербиця Ліза (Ірина Мельник), її чоловік Карл (Олексій Зубков) і Олександр (Володимир Нечепоренко). Останній — персонаж вельми загадковий. Він — і отець Олександр, і посланець Божий, який заради порятунку мусить знищити зло, і друг сім'ї, якого запросили в цю подорож і який так недоречно почав симпатизувати пасербиці «великого містифікатора і монстра» Яна. Мила компанія на розкішній яхті — цій ідилії режисер відводить одну соту частину своєї вистави. Увесь інший час ці люди сваряться, звинувачують та викривають один одного. І виявляється, що Карл — це коханець Олени, а Ліза вагітна не від чоловіка, а від вітчима, аби отримати всі його гроші, Олена Яну коле небезпечну дозу морфію, яку дістає Карл, і каже, що це лише заради коханого чоловіка, аби полегшити його муки... До речі, ця п'єса «мильні» стандарти таки переплюнула — розлючена і ображена на увесь брехливий світ Ліза зриває свій накладний живіт, з якого вискакують десятки м'ячиків для пінг-понгу... І над усім цим морально-етичним жахом височіє отець Олександр, який аж розгубився від такої конкуренції (йому, як ми пам'ятаємо, треба знайти і знищити зло).
Пристосовуватися до ситуації, адаптуватися до тих, хто тебе оточує, лицемірити й жити подвійним життям — ну кого вже цим сьогодні здивуєш? Виводити ці стосунки у філософські площини, звісно ж, ніхто нікому не забороняє. А от бути доказовим як у кожному окремому епізоді, так і у питанні структури п'єси — це для драматурга прописна істина. «Сентиментальний круїз» у цьому сенсі провокує до критичних реплік. Приміром, якось підозріло виглядає народження симпатії в Олександра до Лізи. Ні, полюбити можна й ще розбещенішу та цинічнішу дівицю — приказка на тему відома давно і всім, — але ж переконайте глядача у щирості цього почуття, дайте йому більше фактів, більше доказів, примусьте його повірити в те, що інакше просто й бути не може.
Сценографія ж «Сентиментального круїзу» заслуговує на найщиріші компліменти, аж до емоційного «вау!». Володимир Карашевський задрапував тканиною кілька десятків палиць, що проходять горизонтально черех усю сцену. Вони рухаються вгору та вниз, перетворюючись то на небо, то на хвилі океану... У поєднанні із світловим та музичним вирішенням вистави видовище просто приголомшуюче.
Але, якими б різними не були оцінки театральних критиків нової вистави Театру Франка, Тамара Кандала визнала, що це значно більше, ніж вона навіть могла сподіватися. І зізналася, що рукою Богдана Ступки витягнула для себе щасливий квиток: сьогодні вона вже закінчує четверту п'єсу, пише сценарій 20-серійного фільму для одного з російських телеканалів, веде перемовини з Лондонським театром щодо постановки її твору, словом, життя обіцяє багато приємних моментів.
А бенефіцiант Володимир Нечепоренко матиме відтепер у своєму активі ще одну роль, яка , безумовно, вирізнятиметься серед сценічних робіт попередніх років: Михайло («Украдене щастя»), Вулкан («Енеїда»), Менестрель («Біла ворона»), ролі у виставах «Майстер і Маргарита», «Король Лір», «Кар'єра Артуро Уї», «Ех, мушкетери, мушкетери...» та інші. До слова, у «Сентиментальному круїзі» серед партнерів Нечепоренка — і чотирилапий симпатяга на ймення Джері Лі. Лабрадор, який належить співробітниці театру, на сцені такий природній та образний, що, як сказав Богдан Бенюк, «уже можна на звання подавати». Сміх-сміхом, а собака собі сама на свої собачі харчі заробляє — за кожен вихід на сцену пес отримує гонорар. І одним лише своїм виглядом нагадує глядачам, що не зайве нам, людям, повчитися відданості і щирості у братів наших менших.